Open Media Ukraine
- 14 квіт. 2023 р.
- Читати 4 хв

Бахмут - наш: "205" спартанський. Оборона кладовища. Ч. 2.

Бойові командири 205 "спартанського" батТРО: зліва командир 2 роти друг "Яник", праворуч командир 1 роти друг "Музей"

Занявши оборону Бахмута за річкою Бахмутівка ми й гадки не мали проти кого ми воюємо. Розвідки просто не було, від слова зовсім. Позиції Атос, Одеса, Грибок, Край були, як би сказати, навіть не 0, десь -1. Тому що ліворуч була прострілювана пустка, праворуч яр, який одразу переходив у неконтрольоване кладовище, а попереду пагорби та висоти, на яких були орди ворогів. Така собі чудова кругова оборона. Танків у нас немає, БТР та БМП відсутні. З вогневої підтримки тільки 1 рота друга "Музея", рота РВП та невеличкий підрозділ ГУР.

ГУР- окрема історія, не можу все розповідати. Командир був, до нашого штабу заходив, план бою наче виробили.

Але, перед тим як вести бійців на штурм під…ських позицій, він мав довести це до підлеглих, ознайомити з мапою НАШИХ позицій, з розташування сил оборони та координувати дії з взводними командирами піхоти. Наскільки я знаю, зроблено було не все. ГУР, як мені сказали, працює сам.

У результаті штурм провалився, позиції не було зачищено, ми отримали втрати з обох сторін…. і ГУРівці поїхали. Я навіть не впевнений, що вони виконали завдання, бо слухаючи наш радіообмін, я зрозумів що там хаос: хто в кого стріляє незрозуміло, де саме йде контакт -незрозуміло, хто керує операцією - також незрозуміло. У цьому бою в нас загинуло ще 4 бійця: Валет, Кришна, Корж, Артист.

По результатам цієї "спецоперації" ми втратили позиції Грибок, Одеса, Дніпро. Залишився тільки Атос: справа кладовище та яр, зліва пустир і дорога до позиції, що прострілюється з СПГ та мінометів. Та сама, по якої катаються медики, завозять БК та заходить підкріплення. Боже, храни таксі Адмирал: бойового медика Нахімова, водія Пуха та евакомобіль "Ева Грін".

Щодо моєї служби під час виконання бойових завдань. Мені важко давати оцінку самому собі, просто перерахую те, що я робив у той час: забезпечував завезення боєкомлекту з бази "Шлягер" на склад позицій, розводив піхотинців по позиціям, доставляв б.к. саме на позиції - вдень та вночі, заносив на позиції батареї до радейок, павербанки, тепловізори, чергував безпосередньо на 1 лінії оборони як бойовий медик та екіпаж евакуації, виконував завдання командирів Яника та Музея по забезпеченню та функціонуванню КСП (командно- спостережного пункту), виконував перше плече евакуації безпосередньо з нуля до точки сортування поранених, проводячи стабілізацию пораненого згідно протоколу MARCH на ходу, доки водій маневрував поміж воронок на шляху до пункту сортировці.

Таксі "Адмірал" у ефирі 24/7.

Звісно, що я працював не один, зі мною була команда бойових медиків взводів. Ці люди робили святу справу: док Тарас, медик 1 взв. друг Німець, водії Пух, Малой, Калаш, Зірочка, Філ, Святий, Пограничник. Ми були добровольцями, командою, братами по зброї. Ми врятували життя багатьох бійців.

Щодо позицій, які ми займали, то це були просто дачні будиночки, хатки, іноді гаражі. Іноді це було пів-хати, бо решта обвалилася після обстрілу або пожежі. Займаєш домівки через одну, та просто тримаєш свій сектор. Одне але: заважають паркани, кущі, дерева, якісь сарайчики, темрява та .. щильний мінометний обстріл. РПГ "прилітає" постійно, якійсь "вагнерівець" з підствольного гранатомета валить, про пагорб попереду, з якого прямою наводкою працювали СПГ та ПТУРИ я взагалі мовчу. У більшості моїх поранених братів це осколкове або акубаротравма (контузія). У голову (так загинув друг Фандік, друг Гриць, Карбон та Паштет), шию, руки.

Перші два тижні зомбоорки просто "перли" вдень та вночі: біжать троє - один з автоматом, двоє інших тягнуть ящик з патронами, хто вижив - того автомат , або довбодятел з однією гранатою - типу шахид. Були і тупі "чмобики", але і була спецура, яка на фоні натовпу "чмобиків" заходила з флангів на кладовище та атакувала саме під час атаки "одноразок".

Потім, коли "одноразки" закінчувалися спецура навмисно підпалювала будинки позаду себе, щоб їх не було видно у тепловизори.

Можете уявити собі відчуття та страх молодого, необстріляного бійця київського батТРО: темрява, холод собачий, з усіх сторін спалахи пострилів та вибухи, рація бере хрєново, бо сідає, і проти тебе біжить просто орда, натовп зомбарей с вигуками "урррра, товарищи".

Гра "Serios Sam" просто відпочиває у порівнянні з цим.

400- 600 патронів за бій - це норма, стріляти "по-сомалійськи" - навчилися, одразу навчилися стріляти з ПК, РПГ, підствола, кидати усі віди гранат - Бахмут навчив. Чому нас не вчили цьому на полігонах - питання відкрите….

Хочу також, не можу не розповісти, про "хероїв", що зганьбили та підставили роту. Два брата-"акробата", юристи - ARки купили, снарягу вициганили у волонтерів, модні шоломи купили, на сміливість та совість грошей не вистачило. З'ї….ьалися після першої бойової ночи. Одразу на шпиталь у Дніпрі. Більше ми їх не бачили.

Ще був воїн "Тіктокер" зі своїми троєщинскими прихвостнями. Коли я розповідав, ділився своїм бойовим досвідом та вчив так.меду, вони ржали що коні. У кого більше за все патріотичних та войовничих татух - у них. Купити одну автівку на чотирьох та кататися по Костянтинівці за хотдогами - це легко. Ще більш легко було здріснути з позиції після першого контакту, проєб…ся серед трьох домівок, коли їх шукали усією ротою, потім вигадати мифічну акубаротравму та поїхати на Київ, кинувши побратимів у Бахмуті. СЗЧ. Прокуратура. Сором.

Воїн В. з Вінниці. Пройшов КМБ в морпєхах, розповідав про серйозний бойовий вишкіл, знає половину моїх друзів - АТОвців у Вінниці, здоровий молодий бичок. Але: до Шлягеру у підвал поїду, за руль "Еви Грін" не хочу, бо його "головна ціль на війні - вижити". Чого прийшов на війну, до лав роти - незрозуміло. Постійний геморой.

Трохи моїх емоцій: страшно всім- кров, загиблі друзі поруч, охрєненні вибухи та свист куль постійно - це лякає, дійсно.

Але коли ти знаєш, що ціна твоєї втечі чиєсь життя - ти терпиш страх, коли ти знаєш, що орки роблять з жінками та дітьми - ти береш свій страх та жах у кулак та стискаєш зуби від люті. За нами країна, за нами наші родини та друзі, які на нас сподіваються та хочуть жити. І це не просто слова. Це місія чоловіка - бути воїном світла проти орди. Мій самий страшний страх - що про мене скажуть що я сцикло та з'ї…ся з полю бою.

Далі буде.

Дмитро Гутман, друг Нахимов, незалежний журналіст, старший бойовий медик 2 роти 205 батТРО.