Це написала подруга, шо давно уїхала в європу: "терміново приїжджай зустрінем!"

Главноє, коли якийто ветеран лаштується метро підірвать чи кабмін чи приріже водія спересердя, то заведено жаліти цього нещасного ПТСРника і всіляко вимагати йому реабілітації і підтримки.

У нас дічайші речі відбуваються в міністерстві ветеранів.

Геловінський костюм біча-грибника у Марини ідеальний.

Сьогодні така в поліклініці:

Вчора дивилася гарний фільм про Східну Німеччину 80-х. Про їхню штазі. Орвелівська атмосфера тотального стеження навіть не за інакомислячими чи опозиційними, а просто мислячими.
І, що подумалось...

Пам'ятаєте гру таку піонерську, коли по колу ставлять стільці, яких менше ніж людей навколо...

Пам'ятаєте, взимку була історія, шо Україна видає в Молдову бійця батальйону Шейха Мансура і ця видача відбувається на вимогу РФ?

Так подобається цей квест. Підхожу до будівлі суду, де судять Семенченка...

Хлопчики змагаються за сфери впливу.
Тому геть не має бажання брати чиюсь сторону між СБУшними і МВСівськими тіпа правими.

Політики поділяються на тих, хто робить вигляд, шо любить Україну і на тих, хто робить вигляд, шо любить росію. Це сказали за довго до мене, но я згодна.

День звільнення політв'язнів відзначили гідно.

Щодо Сергія Бутка, якого називають музикантом-волонтером і якому співчувають на стрінці його подруги Лесі Рой. Співчувають зокрема і мої знайомі.

Я не називаю цього Бутка вбивцею до вироку. Я і вирокам не спішу довіряти, як і матеріалам справ, прокурорам, слідакам і «знаючим людям».

В цей день сім років тому Богдан Тицький забіг у кав'ярню на Грушевського без зубів. Без усіх передніх зубів. Бляха, я навіть не розстроїлася, а скорше зраділа. Я думала, шо тепер він вже не піде туди, на Інститутську, але вони втікли за десять хвилин знов.