top of page
Пошук

Вона допомагала відбудовувати Київ після другої світової війни а тепер змушена з нього втікати

Героїня історії допомагала відбудовувати Київ після Другої світової війни після нацистських військ, але тепер змушена з нього втікати через російське вторгнення.


Євгенія Хоменко з донькою, фото: CNN


Про життя героїні матеріалу розповідають Букви з посиланням на американський телеканал CNN.


Євгенія Хоменко не хотіла покидати свій дім навіть коли у Києві почали падати бомби. 94-річна жінка каже, що воліла б залишитися помирати у себе удома. Однак, коли обстріли почастішали, її дочка переконала її, що треба полишити оселю, де вона провела більшу частину свого життя.


Коли Євгенія Хоменко була ще малим дівчам вона пережила Голодомор, який влаштував Сталін та який вбив мільйони. Згодом їй довелось втікати з рідної домівки вже у час Другої світової війни, коли на її країну напав Адольф Гітлер. Тепер їй знову доведеться втікати – цього разу після вторгнення військ Володимира Путіна. Жінка каже, що атаки росіян її дуже схожі на бомбардування, обстріли та насилля, яке вона бачила під час Другої світової війни. Бомби тоді, як, зрештою, і сьогодні, можуть влучити куди завгодно, і вона згадує як їй доводилося втікати шукаючи укриття від них. Пані Євгенія повернулася до Києва після завершення Другої світової і брала участь у відбудові центральної площі міста. Тепер вона найбільше переживає за те, що Київ може постраждати, а ще за те, що зважаючи на її похилий вік, вона не зможе сюди повернутися.


Їй дочці Раїсі Махновець 73 роки і вона теж за це переймається. Крізь сльози вона розповідає, як її було важко переконати матір виїхати з міста, і те, як вони швидко вибиралися, було схоже на якийсь “фільм жахів”.


У них не було родичів у місті, які могли б допомогти, тому вони змушені були провести перші два дні у бомбосховищі і лише тоді змогли виїхати потягом. На залізничному вокзалі у той день була маса людей, що втікали з міста.


Пані Раїса каже: “Я не могла повірити, що все це відбувається насправді. Те, що ми побачили на вокзалі, це жахливо”. Вона переходить на російську: “Там була маса людей з дітьми та речами, страшна картина. На перший потяг ми не потрапили, на другий теж. Ми стояли на холоді, уночі. Там були мами з малюками”.


Жінка каже, що вони доїхали до Львова десь за 20 годин, і одразу перетнули кордон. Звідти їм вдалося вилетіти у США завдяки візам, які вони колись отримали. А там вони дісталися до Сакраменто, де живе їхня родина, яка зараз об’єднала п’ять поколінь.


Тут, у каліфорнійському Сакраменто, пані Євгенія каже, що вона відчула спокій.


“Мені болить душа за мій будинок, де я прожила життя. Але тут тихо, і я не чую нічого такого. У мене є будинок – я хочу туди повернутися, хочу бути у рідному будинку. Але обставини змусили нас перебратися сюди. Треба було їхати куди-небудь, аби не бачити ту війну”, – промовляє пані російською.


Її теперішні відчуття нагадують те, що трапилось з нею багато років тому, каже пані Євгенія, але тоді вона не сприймала війну зовсім інакше.


Звертаючись до журналіста CNN, вона каже “Я бажаю вам, щоб у вас було гарне життя, і щоб вам не довелось пройти те, через що довелося пройти нам. Я сподіваюся на дружбу між нами і нашими народами”.

0 коментарів
bottom of page