Леонід Маслов

2021-07-21

Новоспечений міністр Денис Монастырский вже встиг зашкваритись невдалим постом в фейсбуці, який, сподіваюсь, писав не сам. Інакше як пояснити, що Андрій Антоненко, Яна Дугарь і Julia Kiyan Kuzmenko, які вже майже рік не перебувають у статусі підозрюваних, високопрофесійний адвокат двічі цим статусом наділить?
Я знаю, що, на відміну від попередника, пан Денис не зацікавлений в фабрикаціях і дійсно свого часу висловлював великі сумніви щодо доказової бази.
В його заяві, присвяченій сьогоднішній річниці загибелі Павла Шеремета (до речі, мама Павла заявила, що не хоче, щоб за його смерть відповідали невинні люди, а новий представник потерпілих вник в грандіозну ахінею, що наваляли аваківські пінкертони і вже жахнувся) занепокоєння викликають три тези, одна гірше іншої:
Хибна теза перша: «Істину в справі ВСТАНОВИТЬ СУД».
Це - введення довірливих громадян в оману.
Суворо кажучи, суд не встановлює істину, а лише оцінює докази. Юридична істина дуже далеко стоїть від факту, хоча б тому, що сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого. Встановивши наявність сумнівів (що зовсім не є істиною) суд вже ухвалює виправдовувальний вирок. З іншого боку, оцінивши гарно сфальшовані докази, суд може ухвалити обвинувальний вирок, який не буде мати нічого спільного з істиною. Тож встановлення істини залежить від правоохоронної системи в цілому і суд тут має відігравати важливу, але не визначальну роль. Ви ж ніколи не чули що «судова колегія розкрила злочин» або «присяжні знайшли злодія»? Тож саме збір, аналіз і впорядкування доказів і фактів суспільство визначає як «встановлення істини». І Аваков з Rouslan Riaboshapka вже ж казали, що істину встановлено, щоправда жодного разу не запросивши на свої тусовки сторону захисту. А істини досі чекають?
Хибна теза друга: «Лише від рішення суду залежить доля обвинувачених.»
Неправда, якщо не вважати захист, потерпілих і прокурора часткою суду, то долю обвинувачених при хибному обвинуваченні має і мусить вирішити прокурор і потерпілі. Прокурор - відмовитись від обвинувачення, а сторона потерпілих - від свого права продовжувати підтримувати обвинувачення самостійно після відмови прокурора. Насправді цим зрештою і закінчиться.
Головна і найбільш лицемірна і зловмисна теза - третя. Це те, що про цілком сфабриковану справу і злочини слідчих «можна казати виключно після виправдовувального вироку суду».
Так можна було б казати за одночасного дотримання трьох умов:
(1)був би дотриманий закон в частині безперервності судового розгляду. Справа розглядається не щоденно, як каже нам КПК, а в середньому по 2 засідання на місяць і малоймовірно, що буде завершена за найближчі 3 роки
(2) відбувалось би об’єктивне розслідування фабрикації експертиз за заявами захисту, і не було б шаленого перешкоджання проведенню експертиз, призначених захистом
(3) суд був би незалежним і справедливим
Жодна з цих трьох умов не виконана.
А так мантри про «суд, який все вирішить» є нічим іншим як свідомим намаганням петляти ще довго. По-перше, щоб сплинув 5-річний строк давності по кримінальних статтях за фабрикацію і притягнення завідомо невинних до відповідальності. По-друге, дати винуватцям, яким світить не тюрма, а суспільна ганьба, втекти на пенсію чи за кордон. По-третє, дати суспільству забути про справу і про те, що справжніх вбивць ніхто не шукав і не шукає.
От що насправді хотів сказати пан міністр своїми «дочекаємося рішення суду».
Якщо кожного разу чекати рішення суду, то на посадах так і залишаться нікчемні дармоїди, колаборанти і шахраї. І поки вони завідують розслідуванням, ніхто нікого не знайде. Допоки ми чекатимемо виправдовувального вироку, уся ця шушваль профукає ще багато вбивць і тому нездатна нас захистити. А нам не потрібна така поліція, яка не здатна нас захистити і такий міністр, який вважає нормальним роками чекати розуміння цього.