Сергій Станіславович Коваленко

2021-02-01

За однією з класифікацій, з якою погоджуюся, є такі види війн, список яких подаю за зростанням ефективності:
1) технологічна (силова) війна, найменш ефективна;
2) економічна війна;
3) гуманітарна війна;
4) організаційна війна;
5) інформаційно-психологічна війна з її різновидами: кібервійною й семантичною війною;
6) хронологічна війна;
7) духовно-світоглядна війна, найефективніша.

В наших змаганнях з агресивними сусідами ми, українці, ведучи проти них всі види цих війн, виграли їх у змаганнях з Польщею й Туреччиною, але не виграли, поки що, війну з Московщиною. В значній мірі це пов'язано з тим, що воюючи проти переможених нами сторін, ми скористалися символами, які годилися як зброя проти переможених нами, але не годилися як зброя проти Московщини. З іншого боку інерція символів, використаних нашою національною елітою у боротьбі з найбільш на той час загрозливою для нас польською експансією, не давала нам змоги швидко розвернутися до війни проти Московщини. Тим більше, що війна з польською експансією розтяглася на пару сотень років і в ній ми на основі своєї світоглядної системи активно використовували московську потугу.

Тільки коли Польщі, як держави, наприкінці 18-го століття не стало, ми отримали можливість взяти на озброєння світоглядну систему, яка б годилася у змаганнях з Московщиною. Її розробка і запровадження у свідомість нашого народу потребували часу і долання московських державних чинників, які цьому запекло опиралися. Хоча й вони зазнали поразки. У 1910-1920-х роках українська нація таки постала.

Тепер Москва нам непотрібна. Вона свою справу зробила і ми її послуг більше не потребуємо. З іншого боку ми їй нічого не винні, бо за її послуги заплатили їй сповна, добряче допомігши їй у розбудуві імперії до Тихого океану з непоганою елітною культурою. Вона цим не зуміла належним чином скористатися, але то вже її проблеми.

Нам своє робити.

Слава Україні!